Українських замовляння – найпотаємніший шар української (а ширше, східнослов’янської і загальнослов’янської) культури. Цей пласт національної культури особливий у багатьох відношеннях. Він захований у надрах фольклору біля самого його серця, біля самих джерел. Найбільш замкнений для невтаємничених, для профанів та чужинців. Досі вчені-фольклористи нарікають на те, як важко збирати замовляння та заклинання, як неохоче інформанти повідомляють шукані тексти й описують дії, які їх супроводять. Отже, ще й донині – нехай у неясній, «забобонній» підсвідомості – замовляння оберігаються народною культурою від стороннього погляду, чи то буде холодно-аналітичний погляд ученого, чи люто-викривальний – «борця проти пережитків», чи зацікавлений – нашого атеїстичного сучасника. Так бережуть і охороняють лише святині. Замовляння й були протягом багатьох століть серцевинною святинею язичницького світогляду та життєвого укладу. Замовляння – це молитвослов язичництва. Природно, формуючись століттями (а в найглибинніших символах і структурах – тисячоліттями), «молитвослов» язичництва зазнавав змін. Та все-таки в замовляннях перед нами постає якщо не найархаічніший, то, принаймні, близький до такого шар язичницької свідомості та язичницької культури. Той шар, порівняно з яким не лише «побутовий» ліричний фольклор, не лише героїчний епос, але й сюжети про сотворіння та благоустрій світу, про язичницькі божества, про засновників роду – набагато молодші форми пізнання та відтворення світу. У замовляннях ми занурюємось у першоматерію людської присутності в світі – в те, для чого, мабуть, тільки поети спромоглись знайти місткі формули, назвавши його «пра-сутність». На те є декілька доказів. Дослідники первісної культури людства показали: що давніша та чи інша культура (або її етап), то частіше зображуються в ній: звір, а не людина; жінка, а не чоловік; мертвий, а не живий. У найдальшій ретроспективі первісна свідомість взагалі більше зосереджується на нелюдському: йдеться про світ духів і тотемних тварин, про знаки природних сил і стихій. Власне кажучи, людське не те що не зображується – воно поглинуте «не-людським», «звіриним», «природним», «космічним». Воно перебуває всередині цього останнього, злите з ним, не мислиться поза ним. Критерій відбору (якщо такий раціональний термін тут доречний) цілком певний: зображується найбільш значиме. А найбільш значиме для стародавніх людей – це найбільш впливове. Могутнє. Повновладне. Мертвий могутніший від живого: духи предків забезпечують добробут родові своїх живих нащадків, – не навпаки. Звір могутніший від людини: від наявності звіра залежить існування людини, – не навпаки. Жінка могутніша від чоловіка: вона дає відродження та примноження життя; роль чоловіка довгий час або не усвідомлюється зовсім, або вважається супутньою, другорядною. Нарешті, мертвий, звір, жінка ближчі до природних першопочатків: мертвий – тому що він «повернувся в землю, ліс, небо (варіанти змінювались); звір або птах – тому що вони одвічно там живуть; жінка – тому що її біоцикли наочно збігаються з «місячним», місяцевим космічним ритмом, і тому, що саме вона не менш наочно носить в собі й «повертає» у світ живих – живе життя, дитину. У замовляннях діє та сама закономірність. До мертвих, до звірів, птахів, рослин, місяця, до жіночих істот у замовляннях звертаються частіше, ніж до їхніх антиподів. Пізніша християнська або точніше двовірна свідомість пояснить цю особливість по-своєму. Замовляння – це магія, а магія – це звертання до темних сил, до «нечисті». Природно, такому звертанню більше личить ніч – час доби, коли такі сили є панівними. Насправді ж це мотивування переставляє місцями причину і наслідок, явища більш ранні – й пізні. Аж ніяк не споконвіку водяники та лісовики, домовики та польові мавки сприймалися як сила зла, бісівська. У бісовщину ці втілення природних начал, цих володарів стихій заслало християнство. У глибині язичницького мислення вони ще не «спеціалізуються» ні на злі, ні на добрі: вони різні, мінливі, амбівалентні. Можуть допомогти людині, можуть і нашкодити: все залежить від їхньої прихильності. А вона, в свою чергу, залежить від правильної поведінки людини в космічному діалозі з «не-людським». Отже, для язичника нема ніякого резону у приуроченні замовлянь саме до ночі за принципом «поганого», «небезпечного» часу – а проте саме до ночі вони все-таки приурочені. От декілька прикладів замовлянь, які збереглися в первісному вигляді до нашого часу. Ранішні замовляння молодої дівчини: Сонечко, ясне, красне, освіщаєш гори і долини і високії могили, освіти моє личко, щоб моє личко було ясне, красне – як сонечко. Вечірнє замовляння молодої дівчини: Зорі, зірниці, єсть вас на небі три рідні сестриці, четверта (ім’я дівчини). Ідіть ви, зберіть красу, покладіть на (ім’я дівчини). Як ви ясні, красні межи зірками, щоби була така красна межи дівками.
